Навиворіт

               Щось я загубилась. Надто добре було мабуть. Бо хто хоче писати щоденника коли йому добре. Коли все спокійно-виважено-рівно-нормально, то все всіх влаштовує, бо не заважаєш. А коли емоції через край, при чому не важливо — гарні вони чи погані, то хочеться їх виговорити, поділитись. А дідька лисого. Якщо ще емоції позитивні дехто терпить, то моя кисла пика точно нікому не цікава. Своєї гидоти вистачає. Це коли я повітряна кулька, сонячний зайчик і весела дівчинка, то зі мною добре. Але я не залізна. Я навіть можу плакати. І навіть зовсім невчасно. Просто так, бо накотило. Цікаво, є якісь курси по стримуванню емоційності?Чи по вкручуванню клепок?

          Доречі мала цього року найпустіший день народження. У всіх відношеннях. Котрий рік налаштовую себе на те, що треба просто жити в цей день як в усі інші, не чекаючи нічого. І тоді буде добре. Куди там, кожного разу це перетворюється на день, коли я оцінюю свою потрібність, свою цінність. Тупо. Бо з кожним роком менше дзвінків, меньше смсок, меньше подарунків. Точніше взагалі нема. Отак, не-ма! Проте є півтони депресивних думок, вагон комплексів і наломані дрова. Я майстер по ламанню дров.

       Хочу таку кнопку, щоб можна було перемотати життя назад. Просто десь не переступити межу, десь стриматися і змовчати, десь скористатися шансом, а десь наполягти на своєму. Не образити, не дозволити собі слабкість, приділити більше уваги, витримати час. Стримати сльози, повернути в інший бік, набрати інший телефон. Не написати, не подзвонити, не повернутися. Бути сукою, а не сонечком. Малеееесенькі корективи. Може було б краще. Може.

        Треба почистити карму. І феншуй. І що там ще можна. Треба навести лад у шафі, квартирі, на столі. Може в голові лад буде легше навести. В усих оціх «якщо», «а може» і «єх, а якби…»

        Бо в цьому безладі я знову щось зламала, щось дуже для мене важливе. Не помітила як і коли і зрозуміла тоді, коли вже стало пізно. Я шкодую. Я безмежно шкодую. Але ж я просто насолоджувалась і захоплювалась, я нічого не просила здається і ні на що не зазіхала. Не помітила, а тепер «холодна, голодна і невчасна….».

Це було для мене важливо. І є важливим.