Я так боюсь, коли тебе нема…

Це потрібно припинити. Якнайшвидше, зараз. Бо потім буде зовсім важко. Припинити, коли так добре і солодко, припинити, щоб не бачити агоніі. І зробити це маю я сама. Майже щоночі я уявляю, як і що я скажу, але думаю про те, як воно буде далі і….приходить новий день, і ти, такий рідний, такий коханий, бажаний, мій…аж декілька годин. бо приходить вечір і для кожного з на настає своє, окреме життя. Найгірше обманювати себе, тому що ти не мій. І так буде завжди. Я не знаю, як далі, бо його не існує для нас, не залежно від того, чи я скажу тобі те, що стільки вже разів повторила подумки. Ти сказав, що не відпустиш, я цього не чекала, вражена. Але це стосувалось іншого…

Я мушу це зробити, заради себе.